Обравши шлях мужності й честі, Борис Васильович Нажига став до лав ЗСУ в липні минулого року. Служив стрільцем-помічником гранатометника механізованого підрозділу військової частини А4955. У своєму підрозділі мав авторитет серед побратимів та довіру з боку командирів. Але війна забирає найкращих. 13 червня старший солдат Борис Нажига загинув під час виконання бойового завдання в районі села Монастирське на Херсонщині.
18 червня Герой востаннє повернувся додому.
20 червня у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці відбулася заупокійна літургія, яку разом із настоятелем нашого храму протоієреєм Тарасом Раковецьким провели інші священники Православної церкви України: Благочинний Дністровського району протоієрей Дмитро Шора, протоієрей Михайло Левицький із с.Бабин, ієрей Сергій Туржанський з Кельменців; та священники Української греко-католицької церкви отці Петро Дацко та Володимир Сушко.
Під час громадської панахиди міський голова Наталя Цимбалюк у прощальному слові від імені громади сказала, зокрема, таке:
‑ Вся Новодністровська громада зараз у скорботі. Ми прощаємося з новодністровцем, нашим Героєм, нашим захисником. Його вбила проклята Росія, яка щодня вбиває українців – як військових, так і цивільних. Тому для нас є одне єдино вірне правило: в Україні не має бути нічого російського, все, що з нею пов’язане, маємо знищити!
Борис Нажига ще молодий чоловік. Завтра, 21 червня буде день його народження. Він мав би зустріти свої 56. Зустріти зі своєю сім’єю. За рік служби він мав вперше приїхати додому, де його чекала велика родина, а найбільше донечка – на свій випускний вечір. Батько мав вести свою доню до шкільного вальсу. Але війна обірвала життя Бориса – батька, чоловіка, брата, друга, колеги, сусіда…
Люди знали Бориса як чесну, принципову, мудру і справедливу людину. Таким же він був там, на фронті. Його командир попросив нас поховати його як Героя. Бо таких військовослужбовців – одиниці…
Про те, що український народ змушений захищатися від кровожерного сусіда, який прикриваючись, в тім числі і Божими заповідями, намагається нас поневолити, казав військовий капелан, настоятель одного з храмів ПЦУ на Буковині Роман Грищук:
‑ Ми з вами намагаємось жити за заповідями Божими. Намагаємось роботи добро, сподіваючись на таку ж відповідь. Але добром відповідають добрі люди, а злі наше добро сприймають за слабкість. І якщо можна змиритися з особистою образою, то не можна віддати ворогу на поталу свій народ. Його треба захищати. Саме так поступив воїн Борис.
Відчай і горе часом підривають нашу віру. Але ж сам Христос Спаситель і більшість його слуг-апостолів закінчили свій земний шлях у муках. Хіба вони були більш грішні, як ті фарисеї, що дожили до глибокої старості? Ні, звичайно. Просто вони були на боці світла і добра. Так і ті воїни, які йдуть і жертвують своїм життям, гинуть не тому, що за них не було кому молитися чи вони були грішні. Ні. Вони загинули, бо закрили своїми грудьми інших. Нас із вами. Тому мусимо всіма силами і засобами відстоювати Україну тут.
Поховали воїна на Новодністровському кладовищі.
Вічна шана і нетлінна пам'ять Герою!
Фото: Анастасії Жалюк
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото 
Переглянути фото
«
