ТАКА ДУМКА
Як чернівчанин і щирий поціновувач автентичності, я не можу залишатися байдужим до долі наших старовинних будинків та міста в цілому. Після суворої зими все частіше лунають тривожні новини: обвалюються балкони, тріскається й осипається давня штукатурка. Я вирішив розібратися в цій проблемі, бо саме в унікальній архітектурі — головна родзинка нашого міста. А також ще є свіжоспечені політичні губошльопи які спекулюють на даній темі, викладають маніпулятивні але багатообіцяючі дописи і відосики, паралельно із розклеюванням білбордів і високопарних гасел. Для них війни немає, лише вибори і золоте корито.
Чернівці вирізняються серед багатьох західноукраїнських міст — Хмельницького, Тернополя, Рівного чи Івано-Франківська. У центрі, на горбистій місцевості, досі збереглася значна частина забудови часів Австро-Угорської імперії. Це справжня частинка старої Європи, яка проступає крізь століття. І я впевнений: таких цінностей варті не лише ми, чернівчани.
Усі ці будинки потребують постійного догляду, реставрації та збереження автентичного вигляду, інженерних мереж і конструкцій. Але на це потрібні колосальні кошти. Під час подорожей старими європейськими містами я бачив цілі квартали в жалюгідному стані — попри відсутність війни й набагато вищий рівень життя. Тож питання залишається актуальним: хто саме має це робити і що передбачає українське законодавство?
Згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини», головна відповідальність за збереження пам’ятки покладається на її власника (або уповноважену ним особу чи орган)
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14
https://protocol.ua/…/pro_ohoronu_kulturnoi…/
Як це працює на практиці
– Власники та ОСББ. Якщо квартири приватизовані, співвласники зобов’язані утримувати будинок у належному стані. Кожен власник пам’ятки має укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, де чітко прописано зобов’язання щодо ремонту й догляду.
– Органи місцевого самоврядування. Міські та обласні ради контролюють дотримання вимог, видають дозволи на роботи й перевіряють режим використання будівлі.
– Державний нагляд. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України та обласні департаменти культури здійснюють загальний контроль.
Важливо: мешканці не мають права самовільно змінювати зовнішній вигляд будинку — засклювати балкони, встановлювати кондиціонери на фасаді чи замінювати вікна на пластикові, якщо це не передбачено затвердженим реставраційним проєктом.
Як укласти охоронний договір
Це основний документ, який визначає правила використання пам’ятки та відповідальність власника. Укласти його зобов’язані всі власники чи користувачі.
Куди звертатися: до місцевого органу охорони культурної спадщини (управління культури чи архітектури при міській раді або ОВА).
Термін: протягом одного місяця з моменту набуття права власності чи користування.
Необхідні документи:
– акт технічного стану пам’ятки з фотофіксацією (не старше 3 місяців);
– опис культурних цінностей;
– технічний паспорт і плани приміщень (масштаб 1:100 або 1:200);
– план території та витяг з Державного реєстру речових прав.
Послуга безоплатна.
Куди скаржитися, якщо пам’ятка руйнується
Якщо будинок у занедбаному стані або відбувається умисне пошкодження, діє чіткий алгоритм:
1. Місцева влада — подати офіційну заяву до виконавчого органу міської ради або обласного департаменту культури. Вони видають приписи, зупиняють незаконні роботи й накладають штрафи.
2. Поліція — при активному руйнуванні (знесення стін, демонтаж декору) викликати негайно. Умисне пошкодження — кримінальний злочин за ст. 298 ККУ (покарання до 8 років позбавлення волі).
3. Міністерство культури та стратегічних комунікацій — якщо пам’ятка національного значення.
4. Громадські ініціативи — команди швидкого реагування, які фіксують пошкодження для подальшого відновлення.
Фото МБ
Відповідальність
Штрафи сягають 250 тис. грн для юридичних осіб. Винні зобов’язані відновити пам’ятку за власний кошт. Умисне знищення тягне кримінальну відповідальність — від 3 до 8 років позбавлення волі.
З формальної точки зору, основне навантаження лягає на самих жителів історичних будинків. Саме вони відповідають за балкони, підвіконня й штукатурку. Та коли спуститися з паперових норм до теперішньої суворої реальності — з нашими цінами, зарплатами й рівнем виживання через війну, — стає зрозуміло: людям часто не до реставрації.
І все ж для тих, хто справді любить Чернівці, цінує їхню унікальність і хоче передати місто наступним поколінням у гідному вигляді, є давній девіз Франца Йосифа, який і досі об’єднує громаду:
«Viribus Unitis!»
Саме в цій єдності — шанс зберегти нашу спадщину для майбутнього.
Андрій ВАСИЛІВ, громадський активіст, Чернівці
Персональна сторінка у Фейсбук
