Кілька місяців тому я написав про те, як гуцули, а точніше ґазди моєї нинішньої хати в селі Голови – Петрусик і Катеринка Ділюки – ґаздували з приходом «других совітів». Однак, не менш важливим було б сказати щось і про два роки за «перших совітів» і три роки за німців. Зокрема про 1941 рік, який виявився особливо затратним для жертв зміни окупаційних режимів. Тим більше, що 22 червня – це 85 річниця нападу гітлерівської Німеччини на сталінський Союз. Та про все по поряду. З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому. Перший свій радянський документ Петрусик отримав у вигляді рукописного посвідчення, виданого 6 листопада 1939 року, де було зроблено такий запис: «Рев. Ком. стверджує, що тов. Гілюк Петро є моральний. Підписав Рев. Ком. Тов. Бойчук». Тут під моральністю, мабуть, малась на увазі благонадійність, що мало б захищати від радянських репресій. І далі знову те саме: податки, внески, страховки, не беручи до уваги тих оплат, котрі вже було зроблено на користь польської держави. Ну це зрозуміло – влада «робітників і селян» не могла ж на себе брати зобов’язання за документами, виданими чиновниками «панської Польщі». Тому гуцулам потрібно було, наприклад, знову страхувати майно від вогню чи стихійного лиха. Отже на 1940 рік Ділюки ще раз застрахували все своє майно – один віл, одна корова і нерухомість – заплативши внесок у сумі 21 радянських рублів і 89 копійок. А крім того ще сплатили сільськогосподарський податок – 97 руб. 08 коп. До того ж зобов’язалися здати державі 30 кг м’яса в живій вазі. І вовни – 1,5 кг з п’яти овець. Важко зараз сказати, чи це було обтяжливо для них чи ні, чи були вони незадоволені і чи згадували з жалем про минуле, або ж спокійно дивилися уперед. Як би там не було, але незабаром прийшов 1941 рік. Відповідно до взятих на себе зобов’язань по постачанню державі різних сільськогосподарських товарів на 1941 рік, тов. Ділюк у першому півріччі, тобто до вторгнення гітлерівської армії, здав 144 літрів молока, що було практично піврічною нормою. А от річну норму постачання вовни – 1800 грамів з шести овець – він перевиконав, здавши ще у травні 1980 грамів. Виконав також річну норму по м’ясозаготівлі – здав бичка і вівцю. Натомість, зобов’язання по здачі радянській владі 69 кілограмів сіна не зміг через обставини, що склалися. Крім того, тов. Ділюк ретельно страхував своє життя і майно та сплачував належні податки. Так, 14 березня 1941 року Петро Миколаєвич Ділюк заплатив до Народного комісаріату фінансів СРСР річний культзбір у сумі 48 руб. 52 коп., що становило 50% від с/г-податку за 1940 рік. А ще оплатив «обов’язкову окладну страховку» на той же рік – 35 руб 40 коп. Було це 15 червня, тобто за тиждень до нападу гітлерівської Німеччини на СРСР. А вже наприкінці червня прийшли на Гуцульщину німці і більшість із цих зобов’язань, виконань та перевиконань стали неактуальними. Гітлерівський режим до українських горян, як відомо, був досить поблажливим, та все-одно оскільки радянська влада вже нічого не могла гарантувати, то при німецькій адміністрації й страховку довелося переоформляти і податки заново платити. Зобов’язання оплачувалися знову у злотих, тобто Ділюки мусіли десь роздобути на страховку 8 злотих і 40 ґрошів. Довелось їм теж заплатити річний подохідний податок у сумі 25 зл., оскільки нова влада вирахувла, що річний дохід селянина Ділюка становив 2295 зл. І ще 100 зл. він, мабуть добровільно, заплатив у якості передоплати до Steuerkasse в Косові, що й засвідчує квитанція з польських часів, але проштампована печаткою зі свастикою. А також до Управи збірної громади в Ясенові Горішнім треба було внести гроші на: податок вирівнювальний – 1 зл. 89 ґр., податок ґрунтовий – 7 зл. 56 ґр., податок доходовий – 6 зл. Крім того, і Катеринка, і Петрусь у серпні та вересні знову відпрацювали по шість днів на дорожніх роботах, що засвідчив своїм підписом на довідці «подоріжник Недоходюк Василь». Українські діячі при новій владі теж не занедбували своїх обов’язків перед молоддю. Серед документів у архіві Ділюків є чергове свідчення про допомогу молодому поколінню – марка «1 Злотий для студіюючої молоді», що її розповсюджував Український Центральний Комітет у Львові. Так-так, про молодь забувати не можна, особливо якщо не маєш власних дітей. При німцях не зникли і норми здачі с/г-продукції. Нова влада, зокрема, зобов’язала Ділюків здавати від однієї корови одну літру молока щодня, тобто 365 літрів на рік, або ж 19 кг 250 гр. масла на рік. «Якщо не будете своєчасно доставлювати молоко до молочарні, буде на Вас наложена кара до 1000 зл. і конфіската коров» – попередив письмово «посадник Збірної Громади в Ясенові Горішнім». Та без конфіскат, здається, обійшлося, бо, судячи з квитанцій, Петрусик і Катеринка чемно здавали щорічно вказані обсяги продуктів, платили податки, страхували майно, працювали на дорожніх роботах. Аж до літа 1944-го.
