Сергій Пуняк, родом із Гошева на Івано-Франківщині, став на захист Батьківщини 2 березня 2022 року. За час повномасштабної війни захисник пройшов найгарячіші напрямки Донеччини, створив сім’ю, став батьком.
Для рідних Сергій Пуняк назавжди залишиться люблячим сином, чоловіком і батьком, а для побратимів — мужнім воїном, який понад усе цінував сім’ю та Україну.
Про життєвий шлях, цінності, службу у війську та відданість рідній країні журналістці Фіртки розповіли мама Тетяна Пуняк та командир взводу Роман Чернов.
Сергій Пуняк народився 19 квітня 1999 року. Навчався у Болехівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №2, де був активним учасником шкільного життя.
«Він дуже любив співати, танцювати, розказувати вірші. А ще обожнював спорт. Завжди був у русі, завжди до чогось прагнув», — поділилась мама полеглого захисника.
Після закінчення школи у 2016 році Сергій Пуняк вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання, обравши спеціалізацію з боксу.
«Мій син — моя душа і світло. Він був доброю, щирою та світлою людиною. Мій син був моєю гордістю і сенсом життя.
Для мене він був найкращим сином у світі — добрим, щирим, розумним, надійним, турботливим і життєрадісним», — розповіла Тетяна Пуняк.
За словами матері, не було дня, щоб Сергій не зателефонував їй і не сказав:
«Мамусь, я тебе люблю. Все буде добре. Скоро повернуся».
Жінка каже, син був дуже уважним, любив дарувати квіти, завжди вітав її зі святами та проявляв турботу.
«Сергій був людиною, яку неможливо забути. Він любив життя, мав мрії та вмів дарувати тепло людям поруч.
Навіть у важкі моменти залишався сильним і людяним. Його любили друзі, поважали знайомі, а для рідних він був цілим світом».
У 2018 році Сергій Пуняк здобув кваліфікацію молодшого спеціаліста — вчителя фізичної культури та інструктора з фізичної культури. Після навчання поїхав працювати до Польщі, де швидко опанував польську мову.
«Він мав багато планів на життя. Хотів працювати, розвиватися, будувати майбутнє».
Коли 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, Сергій зателефонував мамі та повідомив, що вирішив іти захищати Україну.
«На той момент я перебувала за кордоном, а син із донькою були вдома, в Україні. Для нашої родини це стало важким і хвилюючим моментом, адже ніхто не був готовий до того, що війна увірветься в наше життя.
Я дуже просила Сергія не поспішати з таким рішенням, адже він був ще зовсім молодий — йому тоді було лише 22 роки. Як мати, я хвилювалася за нього та боялася відпускати сина на війну.
Але Сергій твердо сказав, що не може залишитися осторонь, коли його країна потребує захисту».
За її словами, вона попросила сина дочекатися її повернення, щоб особисто побачити його та провести.
«Після мого приїзду, другого березня 2022 року, я проводжала Сергія на захист Батьківщини. Я безмежно пишаюся своїм сином, його мужністю, силою духу та любов’ю до України.
Водночас серце матері сповнене болю, адже війна забрала в мене найдорожче — мого сина».
2 березня 2022 року Сергій Пуняк добровільно став на захист України. Він проходив службу у військовій частині 1241 Національної гвардії України в Івано-Франківську.
«Він був мужнім воїном, надійним побратимом і справжнім патріотом. Я завжди пишалася ним».
Із лютого 2023 року Сергій виконував бойові завдання на Краматорському напрямку. Він служив старшим навідником мінометної батареї, а згодом обійняв посаду командира міномета батальйону спеціального призначення «Донбас».
«Для Сергія служба та захист Батьківщини були справою честі, обов’язком і сенсом життя. Він був переконаний, що справжній чоловік має стояти на захисті своєї країни, рідних і свого народу.
Саме тому з перших днів повномасштабної війни він без вагань став на оборону України. Мій син був моєю гордістю та опорою.
Він служив у Національній гвардії України. За роки служби Сергій побував у багатьох гарячих точках, брав участь у бойових діях, виконував складні бойові завдання та неодноразово ризикував власним життям заради інших», — підкреслила мама бійця.
Сергій Пуняк воював на найважчих напрямках, зокрема в Кремінній, Часовому Яру, Віролюбівці, Дружківці та інших населених пунктах.
«За час служби він бачив багато болю, втрат і людських страждань, однак ніколи не втрачав сили духу та віри в Україну. Він говорив, що це його земля і його народ, тому не міг залишатися осторонь».
У 2024 році життя Сергія Пуняка змінилося — він одружився, зустрів своє кохання і став батьком донечки. Народження дитини зробило його ще більш відповідальним, турботливим і сильним.
«Навіть перебуваючи далеко від дому, Сергій постійно думав про свою сім’ю, дуже сумував за дружиною та донечкою і понад усе мріяв якнайшвидше повернутися до них».
Після народження донечки Сергій ще більше почав цінувати життя, кожну хвилину поруч із рідними та прагнув зробити все, щоб його сім’я жила у мирі, любові та безпеці.
«Він часто говорив, що найбільше щастя для нього — бачити усмішку своєї донечки та знати, що рідні щасливі.
Сергій обожнював свою маленьку принцесу. Заради неї, заради її майбутнього, заради всіх українських дітей він і захищав нашу землю».
За словами матері, для Сергія родина була найціннішим у житті.
«Весь свій вільний час він намагався проводити поруч із рідними. Сергій дуже любив свою сім’ю, цінував кожну хвилину, проведену разом, і завжди підтримував близьких.
Він розумів, що під час війни життя може змінитися в будь-яку мить, тому найбільше прагнув бачитися з коханою, рідними та друзями».
У 2025 році Сергія Пуняка зарахували до військової частини 3035 батальйону спеціального призначення «Донбас» на посаду молодшого сержанта — командира міномета 2-го мінометного взводу 2-ї мінометної батареї.
Командир взводу Роман Чернов розповів, що Сергій був мужнім і відповідальним воїном.
«Крім мужності, він був дуже відповідальним. Ми познайомилися, коли він перевівся до нас. Ми жили разом, багато говорили про наші родини. І було зрозуміло, що його найбільшою цінністю в житті є сім’я.
Він часто згадував про свою дружину та донечку, хвилювався за меншу сестру», — зазначив Роман Чернов.
За словами командира, полеглий захисник прагнув, щоб його найрідніші люди не бачили війни та руйнувань, які принесла Росія на територію України.
15 березня 2026 року життя молодшого сержанта Сергія Пуняка обірвалося. Під час виконання бойового завдання поблизу Віролюбівки Краматорського району Донецької області він загинув внаслідок удару ворожого FPV-дрона.
«Моєму синові назавжди залишиться 26 років. Для мене він був і назавжди буде найкращим сином у світі», — зазначила Тетяна Пуняк.
У Сергія залишилися дружина, маленька донечка, мама, сестра та велика родина.
«Він житиме в наших серцях, у пам’яті всіх, хто його знав і любив. Сергій був світлою, доброю і щирою людиною, люблячим сином, чоловіком, батьком і братом», — зазначила мама захисника.
Як зазначила мама Сергія Пуняка, після перемоги воїн найбільше мріяв про просте, але справжнє щастя для своєї сім’ї — жити у мирі, бачити, як росте донечка, мріяв про сина, хотів бути поруч із коханою людиною та більше ніколи не чути слова «війна».
«Він хотів повернутися додому, побудувати будинок, працювати в Національній поліції, відкрити власний бізнес, подорожувати світом, збирати всю родину за одним столом і радіти кожному звичайному дню».
Тетяна Пуняк наголосила, що дуже хоче, аби про її сина не забули — як і про всіх синів та дочок, які віддали життя за Україну, мир і свободу.
«Хочу, щоб Сергія пам’ятали мужнім, відважним і хоробрим воїном, справжнім Героєм України. Для мене він назавжди залишиться найкращим сином, люблячим батьком, чоловіком, братом, моєю гордістю та моєю безмежною любов’ю».
Редакція Фіртки висловлює щирі співчуття сім’ї, родичам, близьким та друзям з приводу непоправної втрати. Світла пам’ять Героям України!
Читайте також:
Війна: як пережити смерть рідних
