Росія мовчить про українські удари не через їхню відсутність, а через страх визнати власну слабкість — саме так пояснив ситуацію Кирило Буданов, наголошуючи, що атаки щодня створюють серйозні проблеми для Кремля.
Українські далекобійні атаки щодня відчутно б’ють по Росії, але офіційна Москва вперто замовчує їхні наслідки. За словами Кирила Буданова, це не випадковість, а стратегія уникнення публічного визнання слабкості, яка могла б підірвати риторику Кремля та вплинути на переговорні процеси.
Керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов у розмові з «Укрінформом» пояснив, чому російська влада не згадує про удари українських сил оборони. Він наголосив, що щоденні атаки мають реальний і відчутний вплив на ситуацію всередині Росії, створюючи серйозні труднощі для військової та економічної системи держави. Проте Кремль свідомо уникає публічних заяв, адже будь-яке визнання означало б демонстрацію власної вразливості.
Буданов підкреслив, що у внутрішніх звітах російські структури постійно фіксують наслідки українських ударів, але для зовнішньої аудиторії це залишається прихованим. Така подвійна комунікація є спробою зберегти образ сили, який Кремль вибудовує для власного населення та міжнародної арени. Водночас удари України вже впливають на переговорні процеси, змінюючи баланс і змушуючи Москву рахуватися з новою реальністю.
Особливо чутливими для Росії стали атаки на нафтові термінали та інфраструктуру, які Київ здійснює, виходячи з власних національних інтересів, попри прохання західних партнерів зупинити ці дії. Буданов наголосив, що Україна не може відмовитися від стратегічних ударів, адже вони є важливим інструментом у війні та демонструють здатність країни діяти далеко за межами фронту.
Таким чином, мовчання Кремля — це не ознака контролю, а доказ страху перед правдою. Українські удари щодня підривають міф про непохитність Росії, і саме тому Москва намагається приховати їх від власних громадян та світу.
Ця позиція ще раз підтверджує: війна ведеться не лише на полі бою, а й у площині інформації, де замовчування стає зброєю, але водночас і свідченням слабкості.
