Новиною номер один ввечері 13 січня в українських медіа стала інформація про обшуки, а пізніше й повідомлення про підозру керівниці фракції «Батьківщина» у Верховній Раді Юлії Тимошенко.
Про це пише Фіртка.
У партійному офісі Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» вночі відбулися так звані «невідкладні слідчі дії». Це також повідомила лідерка партії Юлія Тимошенко.
За її словами, слідчі дії тривали всю ніч, а до приміщення увійшли понад 30 озброєних осіб без пред’явлення будь-яких документів.
«Понад тридцять озброєних до зубів чоловіків без пред’явлення будь-яких документів фактично захопили будівлю та взяли у заручники співробітників», — заявила Тимошенко.
Вона стверджує, що дії силовиків не мали правових підстав.
«Ці “невідкладні слідчі дії” до права та закону не мають жодного стосунку», — наголосила політикиня.
********
Якщо вірити розповіді нардепки, то те, що відбувалося під час обшуку в партійному офісі має мало спільного із законною процедурою таких процесуальних дій.
Але юридична казуїстика і відповідність – це справа слідства, адвокатів і суддів.
Що ж до політичної сторони справи.
Чому можна було передбачити щонайменше «нелюбов» НАБУ та інших антикорупційних органів до Юлії Тимошенко?
В липні минулого, 2025-го року Юлія Тимошенко підтримала законопроєкт про позбавлення «неконституційних функцій» антикорупційних органів, а потім, навіть після «картонних» протестів, не голосувала за відновлення їх незалежності.
Тут процитуємо тогочасний текст з партійного сайту «Батьківщини»:
«Для мене сьогодні в парламенті світлий день, тому що вперше ви переконалися в тому, що колонізація України – це не панацея від всіх наших проблем. Панацеєю від наших проблем є чітка, конституційна та збалансована влада, а не те, що нам пропонують як сурогат замість Конституції. І тому, дорогі друзі, не треба видавати за патріотизм перетворення України в безправну колонію», – наголосила лідерка «Батьківщини».
Вона висловила сподівання, що це лише перше рішення, що наблизить Україну до відновлення власного суверенітету.
«Я хочу попросити сьогодні Верховну Раду не зупинятися на цьому голосуванні, а крок за кроком скасувати всі закони, де були застосовані міжнародні дорадчі ради і міжнародні наглядові ради, тому що це позбавляє Україну суверенітету. І я вважаю, що це буде правильний крок.
Ми можемо не погоджуватися з нашою владою, ми можемо не погоджуватися з Президентом, але ключове слово – це наша конституційна влада. І якщо ми будемо йти таким шляхом, то ми маємо право її переобрати. А якщо ми будемо йти шляхом передачі країни на аутсорсинг, у нас не буде ніколи права переобрати владу. У нас буде зруйнований суверенітет і колоніальна країна», – додала Юлія Тимошенко.
Лідерка «Батьківщини» нагадала, що фракція підтримувала створення антикорупційних органів, проте це не зменшило, а навпаки – збільшило корупцію в країні.
«У той час, коли в нас побудований «антикорупційний хребет», корупція в країні досягла такого рівня, що ніколи в житті такого не бачили. Так скажіть, будь ласка, цей «антикорупційний хребет» щось робить в країні чи ні? Дорогі друзі, я розумію, що гранти комусь треба відробляти, у мене немає сумнівів, але не так грубо, не так нахабно, не так антиконституційно і не заганяючи Україну в стан колонії на десятки років вперед», – обурено заявила голова фракції.
Звісно, що друзів в «антикорупційних» органах така позиція Юлії Тимошенко їй не додавала.
Тому після «справи Міндіча» (матеріали прослуховувань і документування щодо якої були в НАБУ задовго до їх оприлюднення «чомусь» саме перед ключовими переговорами щодо «примушення до миру» української влади за сценарієм Москви), можна було прогнозувати, що лідерка «Батьківщини» – серед тих, хто на черзі. Що і сталося в останню добу.
Слово Юлії Тимошенко:
«Офіційно заявляю, що оприлюднені аудіозаписи не мають до мене жодного відношення.
Я відкидаю всі звинувачення і, як завжди, доведу їх безпідставність у судовому порядку. Я це вже не раз робила.
«Невідкладні слідчі дії», що до права та закону не мають жодного стосунку.
Востаннє таким чином до нас вривалися штурмовики Януковича під час Революції Гідності. Але тоді вони хоч прикривали своє вторгнення якимось папірцем з ручного Печерського суду…
Зараз же не було й цього.
Лише гучні публічні заяви в інтернеті без будь-яких доказів.
Обшук – грандіозний піар-хід.
Не знайшли нічого, а тому просто забрали мої робочі телефони, парламентські документи та особисті заощадження, інформація про які повністю відображена в офіційній декларації.
Це не перше політичне замовлення проти мене. Переслідування і терор – мої будні впродовж багатьох років».
Висновки
«Виглядає так, що НАБУ має «бази» інформації практично на всіх українських політиків та чиновників, на все, що можна трактувати як корупційні дії, – але документує українську корупцію не стільки з метою системної швидкої боротьби з явищем корупції, а для того, щоб в потрібний час, саме з політичних мотивів, реалізувати сценарії тиску чи руйнування політичної репутації», – стверджує один із партійних функціонерів Івано-Франківська, який вирішив залишитися не названим.
«Це ж «таємниця Полішинеля», – продовжує він, – про яку здогадуються всі, що в останні 20 років у всіх фракціях майже всі депутати Верховної Ради (можливо, за невеликими виключеннями) отримають нелегальні «зарплати» (гроші в конвертах)?
А те, що голосування за лобістські закони щедро винагороджуються зацікавленими особами?
І те, що кожна фракція має «общак» для таких виплат? А більшість і «генерального спонсора»?
Згадаймо лише публічне інтерв’ю ексочільника офісу президента Андрія Богдана, – він там і суму чорних «зарплат» називає – до 20 тисяч доларів на місяць.
Владні та олігархічні фракції отримують, звісно, більше, інші – за можливостями спонсорів фракцій, чиї «питання» вони лобіюють.
Без ствердження (бо ж немає судових вироків і чесних розслідувань) про генеральних спонсорів партійних фракцій, інформація про що іноді з’являється в публічному просторі:
- «Слуги Народу», як і всі партії влади мають «доходи» від умовних галузевих «шлагбаумів»,
- ОПЗЖ – припустімо, Льовочкін,
- ЄС – зрозуміло, є «свої» олігархи, самодостатня структура,
- «Голос» – тут «злі язики» називають Пінчука і ліберально-демократичні фонди, якраз наближені до НАБУ (от би антикорупціонери знайшли корупцію і в «Голосі» – це додало б довіри до них),
- «Батьківщина» – тут складніше, є припущення, що Ахметов «докладає»…»
Так що роботи в антикорупційних органів справді багато. Щоденної, системної, не «під дати» політичних подій, і не виключно проти «політичних опонентів». Для зростання довіри до процесу варто починати з тих, хто «ближче».
