У прифронтових громадах Запорізької області Віталій Романча проводить евакуації під дронами та артилерією
Віталій Романча служить у Василівському райуправлінні поліції ГУНП у Запорізькій області. Його робота – допомагати людям виїхати з прифронтових населених пунктів, які щодня потрапляють під ворожий вогонь. Про це повідомили в Департаменті комунікації Національної поліції України.
«Кожен виїзд – це виклик для нас, і для тих, кого ми евакуювали», – розповідає запорізький правоохоронець.
Чоловік добре знає всі дороги, повороти та кожну вулицю в Кам’янському, Плавнях, Степногірську й Приморську. Завдяки цьому він неодноразово врятував людей під час евакуацій.
Колись ці села та селища були мирними й людними, лунали дитячі голоси, панувало звичайне життя. Тепер тут проходить сіра зона, а деінде – лінія фронту.
Читайте також: З прифронтового села Запорізької області вивезли ікони та інші церковні святині (відео)
«Раніше було зовсім інше життя – без масових евакуацій, ворожих артобстрілів, КАБів та дронів. Таким пам’ятаю його досі», – згадує поліцейський.
Віталій почав працювати у Василівському РУП, коли Степногірськ та Приморське ще не були окуповані. Зазначається, що правоохоронці несли службу в умовах, коли війна вже була поруч. Вони документували воєнні злочини російських військових, евакуювали поранених і загиблих, розкривали правопорушення безпосередньо біля лінії фронту.
«Найбільше ускладнювали роботу щоденні обстріли та відсутність комунікації з громадянами. Це був новий виклик і ритм роботи поліції», – ділиться він.
Окрім Приморська та Степногірська, чоловік працював у селищах Плавні та Кам’янське. Саме там проходила лінія розмежування між українськими військовими та російськими окупантами.
Через постійні обстріли та активні бойові дії це була зона максимальної небезпеки. Попри це, у цих населених пунктах все ще залишалася невелика кількість місцевих жителів.
«Кожна поїздка була смертельно небезпечною як для нас, так і для людей, яких ми вивозили. Ми неодноразово виїжджали туди для евакуації місцевих поранених, а також тіл загиблих, адже родичі фізично не могли туди дістатися через близькість до фронту», – розповідає Віталій Романча.
Щоб бути менш помітними для ворога та дронів, зазвичай такі евакуації відбувалися вночі. Поліцейський досі не може забути селище Плавні, коли воно палало у вогні від російських обстрілів. По обидва боки дороги горіли будинки, а деякі ще довго тліли.
«Плавні-Кам’янське тривалий час були форпостом оборони. Фронт там стояв стабільно, наші військові стримували ворога. Хоча Степногірськ і Приморське постійно обстрілювали, прорвати оборону ворог не міг», – згадує запорізький поліцейський.
Він підкреслює, що надзвичайно важливою була взаємодія поліції та військових. Комунікація була постійною і ефективною. Завдяки цьому вдалося врятувати багато життів.
Крім того, військові допомагали не лише з евакуацією, а й з продуктами, зарядкою телефонів та ліхтарів. У підвалах дев’ятиповерхівок Степногірська облаштовували невеликі пункти незламності, де люди могли поїсти, відпочити й перечекати обстріли.
Зазначається, що ворог модернізував своє озброєння. З’явилася велика кількість дронів, які не лише атакують, а й коригують артилерійський, мінометний і танковий вогонь. Для окупантів немає різниці – поліція, цивільні чи військові. Вони вражають будь-яку ціль, яку бачать.
«Зараз дрони часто працюють у парі – один б’є, інший – коригує. Тому евакуація – це максимально складне і небезпечне завдання. А для цивільних, які вирішили самостійно евакуюватися – це справжній квест.
Для мене найстрашніше – це не довезти людину. В такі моменти ти береш на себе відповідальність за чуже життя», – ділиться пережитими емоціями герой.
Найбільше чіпає за душу – евакуація дітей. Вони бояться їхати, виходити з дому, тож не раз доводилося їх вмовляти і переконувати поїхати у безпечне місце.
«Кожна така поїздка – це не просто приїхати і забрати людину. Зазвичай, підготовка до евакуації це цілий алгоритм дій: від ретельного планування і погодження з військовими маршруту, обрання транспорту, яким туди можна доїхати, до знищення дронів-ждунів на оптоволокні. Для цього ми використовуємо ножиці, щоб перерізати волокно і не дати дрону злетіти», – говорить Віталій Romanча.
Поліцейський розповідає, що РЕБ допомагає лише зі звичайними дронами, а от на оптоволокно ніяк не діє. Тому майже всі евакуації на маршруті проходилися пішки.
«Під час останньої евакуації, аби знищити дрони, довелося півтори години йти пішки та перерізати оптоволокно. І вже назад, на страх і ризик, з евакуйованими ми їхали дуже швидко, з думкою, щоб нові «дрони-ждуни» не прилетіли знову. Максимум на ці всі дії хвилин двадцять», – пояснює він.
Віталій розповідає, що разом із колегами ретельно готується до кожного виїзду. Утім, ніхто не знає і не може передбачити, чим закінчиться будь-яка поїздка. Війна вносить свої корективи щодня. Для поліцейських – це реалії та особливості роботи на прифронтових територіях.
Перед евакуацією важливо підготувати людей морально і пояснити, що кількість речей і тварин обмежена. Часто доводиться вмовляти місцевих по кілька днів. Хоча місцеві жителі розуміють, що окрім поліції у цих селах їм допомогти мало хто зможе. Можливо, волонтери, але й вони не завжди готові їхати в таку небезпеку.
«Люди всі різні, відчувають, що більше не повернуться у рідні домівки. Кожен із них хоче забрати більше речей, які фізично не помістяться до евакуаційної машини. І тут назустріч йдуть військові і вже групою ми вивозимо речі, людей та домашніх тварин», – зазначає Віталій.
Досить часто місцеві після евакуації повертаються назад, навіть у зруйновані будинки. Кажуть, для них дім – це місце сили. Проте такі рішення закінчуються трагедією. Він пригадує випадок, коли чоловіка, який повернувся, російська артилерія вбила просто на порозі власного будинку. І, на жаль, таких прикладів чимало.
«Через обстріли, дрони, КАБи жити у Приморську та Степногірську просто неможливо. Ворог безжально щодня обстрілює ці населені пункти. Ті, хто залишився, живуть у постійному стресі. Особисто у мене з’явилася фобія – я не можу дивитися на птахів у небі. Для мене кожен силует – це потенційний дрон», – ділиться поліцейський.
Після кожної ризикованої ситуації іноді виникають думки змінити роботу, але вони швидко минають. Віталій зізнається, година-дві і це все забувається. Картинка змінюється, і розумієш, що робиш все правильно, і ти на своєму місці.
Емоційний ресурс на чергову поїздку запорізький поліцейський бере в родині. У коротких розмовах, поїздці з дитиною на тренування, грі в футбол та звичайних буденних речах. Рідні його завжди підтримують, хоча дуже за нього хвилюються.
У своїй роботі Віталій бачить і позитивні моменти. Каже, пам’ятає кожного пасажира свого евакуаційного автомобіля, врятовані родини, дітей, вдячних бабусь і дідусів.
«Коли в місті зустрічаєш людей, яких евакуював, вони вітаються, дякують, впізнають тебе навіть у цивільному одязі, і це, звичайно, приємно. В такі моменти розумієш, що все недарма», – підсумовує він.
Попри втому і постійну небезпеку, Віталій Романча щоразу повертається на маршрут. Бо знає, що на нього чекають. І поки є шанс врятувати хоча б ще одне життя – він знову поїде і буде ризикувати.
Раніше ми писали, як під час евакуації з Різдвянки волонтери врятували пса і знайшли йому родину.
