ВЮБЛ – Юнаки
Команда СКЦ-Плоскирів з Хмельницького за підсумком сезону чемпіонату України ВЮБЛ серед юнаків завоювала медалі в двох вікових категоріях – срібло серед юнаків 2010 року народження та бронзу серед юнаків 2011 року народження.
Дивіться: Чемпіонат України ВЮБЛ: всі чемпіони сезону 2024/25
Тренер команд з Хмельницького Наталія Довгань в інтерв’ю пресслужбі ФБУ підвела підсумки сезону, а також розповіла про вплив участі у Європейській лізі на результати у ВЮБЛ.
— Чи очікували таких результатів в сезоні і чи вважаєте Ви успішним цей сезон для своїх команд?
— Звичайно, коли займаєш два призових місця, то це успіх. Однозначно. Чи розраховувала? Ну, скажімо, більше мала надії. Це баскетбол і тут багато факторів, які впливають на результат.
Якщо, скажімо, брати фінальний етап по команді 2010 року народження, то, звичайно, ми зробили крок вперед.
Не без додаткового підсилення, яке в нас було. Думаю, не секрет, що до нас прийшло двоє гравців з Прометея. Хороші гравці. Додатково у нас тренування стали більш потужні, тому і виступили краще. Тому я задоволена нашим виступом в цьому сезоні.
— Завдяки чому в першу чергу вдалось додати в результатах?
— Окрім того, що я сказала, це те, що ми брали участь у Європейській лізі ЕЮБЛ. Це дало значний поштовх. Звичайно до кінця року хлопці дуже стомилися, адже було багато виїздів, дуже багато змагань, але протягом року вони показували дуже хороший результат.
Тому, я думаю, оцей крок вперед дала Європейська ліга. Там інший баскетбол, він більш сильний, він більш потужний, він більш агресивний. Там дозволено, скажімо, значно більше. Наприклад, там можна грати і зонний пресінг, можна грати набагато більше, ніж зараз в українському баскетболі. Хоча для 2011 року народження це був останній сезон з обмеженнями і вже в наступному буде так, як всюди.
— Яке загальне враження у Вас залишив цей сезон: за рівнем конкуренції, якістю гри команд?
— Цей рік взагалі по всіх категоріях, а особливо по 2010 року народження став роком викликів. Були ті команди, які майже ніколи нікому не програвали, а цей рік були програші. Були навпаки команди, які особливо ніколи не вигравали, а тут стали вигравати. Були досить цікаві ігри, неочікувані результати, тому скажу, що цей рік був неочікуваним для багатьох команд.
Мені сподобалось, що зробили Фінал шести. Це круто. Плюс однозначно. І передфінальний етап, де грала краща вісімка. Ці ігри були цікавими, однозначно цікаво.
Думаю, багато тренерів це підтримають, можливо пора повертатись на поділ на Дивізіон А і Дивізіон В, адже перші півроку граємо з командами, які значно слабші, і матчі з ними не дають користі для команд. Якщо є ігри в 50-70 очок, то такий матч обом командам в мінус.
В минулому році, коли після таких матчів ми потрапили до Фіналу чотирьох, ми були дещо неготовими до того рівня. Тому змінили тренування, більш потужно готувались і цього року в топ-8 і Фіналах шести виглядали краще.
Щодо рівня команд, то є команди, які спрогресували, а є команди, які не спрогресували. Варто враховувати і бути готовим всім тренерам до того, що діти можуть виїхати в України.
В цьому контексті я хочу відмітити те, що роблять команди зі Сходу, в яких умовах вони займаються, продовжуючи грати в чемпіонаті України. Можливо, нам важко їх зрозуміти, тому що ми не бачимо того, що в них робиться, і ми не знаємо того. Але у західних регіонах легше підготувати команду, ніж в східних. І тому велика шана і повага тим тренерам, і дітям, і батькам, які все-таки беруть участь у ВЮБЛ.
— Чиїм прогресом в командах Ви найбільше задоволені?
— Я не люблю виділяти когось. Звичайно, поява Дениса Мамонтова і Артема Томака нас доповнила, з'явилась глибина складу, є 7-8 гравців, між якими нема суттєвої різниці. У кожного свої сильні та слабкі сторони.
По команді 2011 року народження ситуація трішки гірша, але можливо вони ще не доросли. За ростовими даними вони мають заграти набагато краще. У них не вистачає того напору, який є у 2010 року, але ми це виправимо. В команді є лідери – Андрій Гурницький та Артем Томак – а інші гравці, хоча й відстають десь від них, але доповнюють.
— Ви вже згадували про Артема Томака та Дениса Мамонтова, які перейшли до вас з Прометея. Яким чином їх вдалось запросити до себе?
— Ми з тренером Прометея Русланом давно спілкуємось. Хлопці приїздили до нас, за домовленістю Артем декілька турнірів за кордоном з нами зіграв. Ніхто не планував, що він буде сюди переходити. Але в серпні стало питання у Прометея, чи буде клуб чи ні. Руслан молодець, що він зберіг команду, і не одну, а навіть дві.
Але в той момент було прийнято рішення Артемом про перехід до нас. З дозволу Руслана Оріщука, він був не проти. Артем Томак з мамою живе тут в Хмельницькому, у нього школа онлайн. У Дениса поки інша ситуація, тому що він вчиться в школі і не знає, як буде в наступному році.
Знаєте, коли перший раз Артем грав проти Прометея в цьому сезоні, він переживав, йому було складно, але Руслан тоді підійшов з ними переговорив, мені сказав, щоб я йому більше довіряла. Вони зберегли гарні відносини, продовжують спілкуватись. І другу гру з Прометеєм за вихід в півфінал по 2010 року Артем дуже гарно зіграв, допоміг нам виграти.
— В цьому році у команд з Хмельницького гарні результати — окрім ВЮБЛ, у Вищій лізі команда дійшла до півфіналу, у Першій лізі грала у фіналі. Чи відчувається в місті баскетбольний бум?
— Не можу сказати, що саме до баскетболу підвищена увага, тому що у нас взагалі спорту приділяється увага. Але те, що на даний час пішли результати трішки краще, то це робота не одного року. До прикладу, по цій команді у ВЮБЛ, то робота почалась десять років тому, і для того, щоб досягти цього, це результат проробленої роботи.
Якщо говорити про підтримку, то хочу подякувати директору СКЦ Плоскирів Роману Гурницькому, який дуже багато виділяє часу і уваги саме розвитку баскетболу і підтримці дитячих команд. На днях з ним говорила і він вже каже, що пора набирати команду 2016 року, працювати далі.
Допомагає нам управління молоді і спорту. Виділяються кошти і це дійсно підтримка. Якщо є підтримка і вона направляється в правильному напрямку, то це суттєво. Така підтримка — це останні два роки, а до того я робила 20 років таку саму роботу, але, на жаль, не було такої підтримки.
По Україні багато гарних тренерів, яким десь не вистачає фінансової підтримки, команди змушені їздити за свої кошти на змагання. Сподіваємось, що війна скоро завершиться перемогою і ситуація буде покращувати. Тому що тренери є, зараз в Хмельницькому з'явилось багато молодих тренерів. Тому впевнена, що у нашого баскетболу є майбутнє.
