Сьогодні, 12:45 Tweet Лучанка Діана Коваль 2015-го року закінчила Луцький базовий медичний коледж (нині – Волинський медичний інститут) і за розподілом потрапила на роботу в село Семки тоді ще Маневицького району Волинської області.
Протягом 10-ти місяців 18-літня дівчина обіймала посаду фельдшера і завідувача ФАП (фельдшерсько-акушерського пункту), повідомляє у фейсбуці волинська 100-та окрема механізована бригада.
А влітку 2016-го Діану викликали у тодішній військкомат… і запропонували стати до лав ЗСУ.
– Напередодні мені якраз виповнилося 19 років. Я трохи подумала – і погодилася, – з усмішкою згадує Діана, – Рідні були в шоці. Вони знали, що я дівчинка бойова – серйозно займалася боксом, волейболом. Але що наважуся піти на контракт до війська – такого точно не чекали…
Дівчина потрапила служити до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де одержала позивний «Вітамінка». Починала з посади операційної медсестри, потім стала санітарним інструктором, згодом – старшою медсестрою евакуаційного відділення медичної роти. Брала участь в АТО і ООС.
Після закінчення контракту та кількамісячної перерви, Діана Коваль продовжила службу в травматологічному відділенні Луцького військового гарнізонного госпіталю. Спочатку була постовою медсестрою, згодом – старшою медсестрою відділення.
– Травматологічне відділення – найскладніше. Воно працює на війну, а війна – на нього. Постійно мали справу з травматичними ампутаціями, політравмами, – розповідає «Вітамінка», – Особливо, коли приїжджав черговий евакуаційний потяг. Доводилося усім колективом надавати пораненим першу психологічну допомогу. Бо спочатку хлопці були агресивними. А потім: помилися, добре поїли, поспілкувалися з дівчатами – і відтанули… Це дуже сприяло подальшому лікуванню.
