Сьогодні соціальна історія. Гарна погода, гарний настрій, то захотілося написати про одну дуже цікаву та повчальну історію, яка трапилася в ОРДЛО. Розв’язки цієї історії ще не має, бо не винесено рішення суду, але зрештою, в ній все настільки гармонійно та довершено, а герої настільки яскраво все розписали у соцмережах, зробивши цю історію публічною, тому рішення суду, тим паче, що це суд «лнр», не важливе пише для “ІС” Олена Степова, інформує UAINFO.org.
Що ж, почнемо. Сюжет достатньо закручений, хоча й тривіально-банальний. Герой та антигерой, лавсторі, слідчі, суд, група підтримки, свідки та антисвідки. Тут би сценариста, бо ж реально крутий сценарій. А так як ця історія тягнеться цілий рік, то це вже серіал. Усі герої справжні, як й місто де склалися ці дивні обставини.
Ось, хоча б, якщо дивитися на цю історію з усіх боків, то, насправді, цій історії вже скоро 10 років. Бо 10 років тому нарід Донбасу зробив свій вибір, вийшов на площі й у критичній своїй більшості, підкреслюю – не усі, заявив, що дуже хоче «назад в ссср», пожить по-русски, стать частью россии».
Усе інше, усе, що зараз відбувається в ОРДЛО, це лише ефект доміно. Послідовність відповідальності за перше рішення. Можна ще сказати, що усе, що наразі відбувається в ОРДЛО, це ще й ефект бумерангу, коли кинуте зло чи добро повертається тим, хто його кинув.
Чи розуміють це люди там? Ні. Може хтось й жалкує, я маю на увазі саме тих, хто кричав «новоросія» та «росія», але більшість все ще перебуває у стані «ось-ось налагодиться». Ще в щось вірить, але, на жаль, не нам й не в нас.
Можна було б посміятися з героїв та самої історії, бо ж дійсно смішно, гротескно, але я не буду. Я хочу, щоб ця історія була все ж таки трошки філософською та повчальною. Саме тому перед тим, як розповісти саму історію та показати її героїв у картинках, в профіль та анфас, я нагадала про 2014-й рік та вибір критичної більшості мешканців Луганщини та Донеччини.
Ну, а тепер, сама історія. В соцмережі міста Довжанськ (Свердловськ), це окупована частина Луганщини, з’явився досить цікавий допис. Людина написала його анонімно, й почала його з того, що звернулася до мешканців міста «почему все считают, что все всемдолжны, все прилетит на халяву, а то, чтоприсоединили к россии – так вообще манна небесная на голову посиплется, чтобычто-тоиметь, нужночто-тоделать и за все нужно платить (и речьидет не о финансовойоплате)».
Все, далі можна й не читати. Бо це неймовірний ляпас усім тим, хто жив з росією у серці, вмирав, вбивав за росію.
Агов, новороси, наріди Донбасу, ось вам людина каже. За все треба платити, й за зраду України, й за «присоединение к россии». Таке життя.
Що ще цікавіше, це наріду Донбасу каже не проста людина, а громадянка росії, москвичка, тобто людина вищого світу, крові й усе таке, про що люблять казати росіяни. Ну, далі все просто у цій історії та банально.
Це написала дійсно громадянка росії та мешканка москви, яка разом зі своїм співмешканцем (цивільний чоловік, так в них це називають). Вона написали щиро, й написала саме те, що зараз обговорюють на росії, написала те, як відносяться до «республік» на росії. «Влезли к нам на шею, из-за них война, мы их содержим, едут к нам, хамло донбасское, гнать их в шею надо, они не русские и никогда ими не были и не будут, это х*хлы, они нам обязаны за то, что мы им помагаем», – ось саме таке відношення росіяни виказують по відношенню до мешканців ОРДЛО.
Тому ця москвичка не сказала нічого такого, що б йшло у розріз з думкою критичної більшості росіян. За все треба платити! Тому мешканці ОРДЛО мають ноги цілувати росіянам та воду з під митих ніг пити. За все треба платити! Дітьми, будинками, життям. Усе це забере росія, усе це мають віддати ті, хто у 2014-му році на Донбасі горлав «путин введи».
Дуже цікавий меседж. Дуже яскравий. Дуже чесний.
Далі вже зовсім нецікава банальна соціальна історія. Я вже писала про те, що в ОРДЛО зараз живе дуже багато росіян. Навіть москвичі. Одні у москві здають свої квартири, а живуть в ОРДЛО, бо так дешевше. Другі в ОРДЛО ховаються від кредитів. Треті в ОРДЛО гарно заробляють, ошукуючи довірливих мешканців ОРДЛО (здебільшого це усіляки цілителі, екстрасенси, гадалки).
Ось ця пара з москви, яка стала героями цієї історії теж живе в ОРДЛО, вже довго, понад 5 років. Знімають квартиру, ведуть в ОРДЛО свій бізнес. Вдумайтеся: понад 5 років мешканці ОРДЛО виїжджають, шукають роботу, називають себе біженцями, пишуть у соцмережах про те, як їх «8 лет Украина бомбит Донбасс», а в «розбомблений» Донбас їдуть мешканці пітера та москви, я вже не кажу про жителів російської глибинки. Бо життя в ОРДЛО спокійніше та краще ніж у їх містах.
Гуляючи біля наливайки у місті Свердловськ, п’яний москвич почав чіплятися до містян та повчати їх життя зі своєї імперської дзвіниці, тобто вчити рабів цінувати господарів. Компанія москвичів була величенька, тому вони відчували силу. Коли їм зробив зауваження один з свердловчан Дмитро Говоруха, компанія москвичів його ледь не вбили. Били ногами, по голові, з чоловіка фактично зробили місиво.
Звісно, компанія втекла й лише завдяки свідкам, вдалося вирахувати нападників. Звісно ж нападники чкурнули назад у росію. Але щось напевно в них там було не дуже гладко, бо повернулися у Свердловськ (ОРЛО), де їх й затримала місцева поліція.
Москвичі компенсували 250 тисяч рублів Дмитру Говорусі за зроблені операції та лікування, щоб не сісти у тюрму ОРДЛО. А згодом він, як потерпілий, подав до місцевого суду позив про відшкодування моральної шкоди у один мільйон рублів. Цю шкоду вони називають заробітком й публічно висловлюють своє «фі», донбаському бидлу, яке має знати своє місце й заплатити за те, що їх взяли у склад росії.
У соцмережах вони поливають брудом родину потерпілого. Гості міста, вірніше господарі окупанти, розгорнули реальну психологічну війну без моралі та без масок, де вже пройшлися катком по усім родичам усіх свідків, потерпілих, суддів, прокуратури та поліції, поливаючи тих брудом.
Кожен допис “господарів Донбасу” несе у собі ось саме це – «мы здесь хозяева, мы можем здесь делать все, что захотим, вы обязаны терпеть, это ваша плата та то, что мы взяли вас в состав россии».
Ось й уся соціальна історія. Невеличка? Як на мене дуже велика. Як на мене, вона дуже цікава та показова, оце б я її показувала людям по телебаченню, знімала б за її мотивами серіали.
Господа окупанти, невдоволені мешканцями ОРДЛО, бо ж, як це вони мають честь, гідність, ще й суди в них там, ще й щось хочуть за своє життя. Фі таким бути. Вас асвабаділі, то радуйтесь, ноги цілуйте.
В мене просто не має слів, одні емоції. Як же це феєрично. Показово. Ось вам й бумеранги. Щоб там не казали, а летять, летять по долям та кісткам тих, хто у 2014-му році кричав «путин введи», бурчав «какая мне разница, я в политике не разбираюсь», шепотівся «хуже не будет».
Це не перша й не остання історія зі співвідносин між мешканцями ОРДЛО та окупантами. Здебільшого суди «республік» та влада покриває російських злочинців, якщо це військові. А ось понаїхавши мирних “господарів життя” в ОРДЛО вже не люблять та не покривають. Бо рівень шахрайства в ОРДЛО зростає саме через ось цих москвичів, магів, чародіїв, гадалок та ясновидців у 611-му поколінні.
Якщо чесно, то пелена закоханості та всебічної довіри до окаючих та акаючих носіїв двохголового паспорту в ОРДЛО сходить на мінімум. Але це не означає, що люди там вже не хочуть бути росіянами. Ні. Критична більшість мешканців ОРДЛО ще чекає від росії справедливості, розвитку, захисту. Але здебільшого, це вже розчарування, розуміння використаності, розуміння того, чим насправді є росіяни. Що ж, а ми казали… Рожеві окуляри завжди б’ються склом у очі.
